Hebrews 10

і не тому́, щоб часто прино́сити в жертву Себе, як первосвященик входить у святиню кожнорічно з кров'ю чужою, 1бо інакше Він мусів би часто страждати ще від закла́дин світу, а тепер Він з'явився один раз на схи́лку віків, щоб власною жертвою знищити гріх. 2І як лю́дям призна́чено вмерти один раз, потім же суд, 3так і Христос один раз був у жертву прине́сений, щоб „поне́сти гріхи багатьох“, і не в справі гріха другий раз з'явитися тим, хто чекає Його на спасі́ння.

4

5Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає. 6Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів. 7Але в них спо́мин про гріхи буває щороку, 8бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи! 9Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в. 10Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав. 11Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“! 12Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“. 13Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити. 14У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз. 15І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів. 16А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“, 17далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“. 18Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується. 19Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить: 20„Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх. 21А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“! 22А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.

Віруймо на спасіння душі

23Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою, 24ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє, 25маємо й Великого Священика над домом Божим, — 26то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою! 27Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв. 28І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків. 29Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той. 30Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви, 31а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників. 32Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, — 33скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив! 34Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“! 35Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого! 36Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь. 37Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так. 38Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще. 39Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона.