Isaiah 59

Тільки двох цих речей не роби Ти зо мною, тоді від обличчя Твого́ я не буду ховатись: 1віддали Свою руку від мене, а Твій страх хай мене не жаха́є! 2Тоді клич, а я відповіда́тиму, або я говори́тиму, Ти ж мені відповідь дай! 3Скільки в мене провин та гріхів? Покажи Ти мені мій пере́ступ та гріх мій! 4Чому Ти ховаєш обличчя Своє і вважаєш мене Собі во́рогом? 5Чи Ти будеш страха́ти заві́яний вітром листо́к? Чи Ти соломи́ну суху будеш гнати? 6Бо Ти пишеш на мене гірко́ти й провини мого молоде́чого віку даєш на спа́док мені, 7і в кайда́ни зако́вуєш но́ги мої, і всі дороги мої стере́жеш, на́зирці ходиш за мною, 8і він розпадається, мов та трухля́вина, немов та одежа, що міль її з'їла! 9

Люди́на повна печалі та безнадії

10Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями: 11вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається. 12І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́! 13Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один! 14Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, — 15відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит. 16Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине; 17якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень, 18то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць! 19А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є? 20Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне, 21так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.