Jeremiah 2

то цей хліб в його ну́трощах змі́ниться, — стане він жо́вчю змії́ною в нутрі його́! 1Він маєток чужо́го ковтав, але́ його ви́блює: Бог виганяє його із утро́би його. 2Отру́ту зміїну він сса́тиме, гадю́чий язик його вб'є! 3Він річко́вих джере́л не побачить, струмків меду та молока. 4Позверта́є він працю чужу, і її не ковтне́, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде. 5Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його! 6Бо споко́ю не знав він у нутрі своїм, і свого наймилішого не збереже. 7Немає останку з обжи́рства його, тому нетрива́ле добро його все: 8за по́вні достатку його буде тісно йому́, рука кожного скри́вдженого при́йде на нього! 9Хай напо́внена буде утро́ба його, та пошле Він на нього жар гніву Свого, і бу́де дощи́ти на нього неду́гами його. 10Він бу́де втікати від зброї залізної, — та прони́же його мідний лук. 11Він стане меча́ витягати, і вийде він із тіла, та держа́к його вийде із жо́вчі його, і пере́страх на нього впаде́! 12При ска́рбах його всі нещастя захо́вані, його буде же́рти огонь не роздму́хуваний, позостале в наметі його буде знищене. 13Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане, — 14урожай його дому втече, розпливеться в день гніву Його. 15Оце доля від Бога люди́ні безбожній, і спа́дщина, обі́цяна Богом для неї!“ 16

Відповідь Йова: Види́ме щастя безбожних

17А Йов відповів та й сказав: 18„Уважно послухайте сло́во моє, і нехай бу́де мені це розра́дою вашою! 19Перете́рпіть мені, а я промовля́тиму, — по промові ж моїй насміха́тися будеш. 20Хіба до люди́ни моє нарі́кання? Чи не мав би чого стати нетерпели́вим мій дух? 21Оберні́ться до мене — й жахні́ться, та руку на уста свої покладіть. 22І якщо я згадаю про це, то жаха́юсь, і морозом пройма́ється тіло моє. 23Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються? 24Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні наща́дки — на їхніх оча́х. 25Доми їхні — то спо́кій від страху, і над ними нема бича Божого. 26Спинається бик його, і не даре́мно, — зачинає корова його, й не скидає. 27Вони випускають своїх молодя́т, як отару, а їх діти вибри́кують. 28Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки. 29Провадять в добрі свої дні, і сходять в споко́ї в шео́л. 30А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем! 31Що таке Всемогу́тній, що бу́дем служити Йому? І що́ скориста́єм, як будем благати Його?“ 32Та не в їхній руці добро їхнє, — дале́ка від мене порада безбожних... 33Як часто світи́льник безбожним згасає, і прихо́дить на них їх нещастя? — Він приділює в гніві Своїм на них па́стки! 34Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопи́ла її! 35„Бог ховає синам його кривду Свою“ — та нехай надолу́жить самому йому, і він зна́тиме! 36Нехай його очі побачать нещастя його́, й бодай сам він пив гнів Всемогу́тнього! 37Яке бо стара́ння його про роди́ну по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?