Mar 7 | UkrOgienko | STEP | І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули́ із Єрусалиму,

Mark 7

Наказ Божий і переда́ння старших

1 І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули́ із Єрусалиму, 2 і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками „нечистими“, цебто невмитими. 3 Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи переда́ння старших, не їдять, як старанно не вимиють рук; 4 а вернувшися з ринку, вони не їдять, поки не вмиються. Багато є й іншого, що вони прийняли́, щоб доде́ржувати: миття чаш, і глеків, і мідяно́го по́суду. 5 І запитали Його фарисеї та книжники: „Чому учні Твої не живуть за переда́нням старших, але хліб споживають руками нечистими?“ 6 А Він їм відказав: „Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: „Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене. 7 Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“. 8 Занеха́явши заповідь Божу, передань людськи́х ви трима́єтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви“. 9 І сказав Він до них: „Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє переда́ння. 10 Бо Мойсей наказав: „Шануй батька свого та матір свою“, та: „Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре“. 11 А ви кажете: „Коли скаже хто батьку чи матері: Корва́н, ^{▼▼Єврейське Korban — дар, жертва для храму Божого.} чи дар Богові те, чим би ти скориста́тись від мене хотів, 12 то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері, 13 порушуючи Боже Слово вашим переда́нням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите“.

Що скверни́ть люди́ну

14 І Він зно́ву покликав наро́д і промовив до нього: „Послухайте Мене всі, і зрозумійте! 15 Немає нічого назо́вні люди́ни, що, увіходячи в неї, могло б опога́нити її; що ж із неї виходить, — те люди́ну опога́нює. 16 Коли має хто ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“ 17 А коли від наро́ду ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про при́тчу. 18 І Він їм відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззо́вні в люди́ну, — не може опога́нити її? 19 Бо не входить до серця йому, але до живота́, і виходить назо́вні, очищуючи всяку ї́жу“. 20 А далі сказав Він: „Що з люди́ни виходить, — те́ люди́ну опога́нює. 21 Бо зсере́дини, із лю́дського серця ^{▼▼У біблійній мові слово „серце“ часто визначає розум.} виходять лихі думки́, розпуста, краді́ж, душогу́бства, 22 пере́люби, зди́рства, лукавства, пі́дступ, безстидства, завидю́щеє око, богозневага, го́рдощі, бе́зум. 23 Усе зле це виходить зсере́дини, — і люди́ну опога́нює!“

Уздоровлення дочки хананеянки

24 І встав ^{▼▼Таке „встав“ — це гебраїзм, що визначав початок руху. Пор. 1 М. 13. 17.} Він, і звідти пішов у землю ти́рську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись. 25 Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому. 26 А ця жінка греки́ня була́, родом сирофінікі́янка. Вона стала благати Його, щоб із дочки́ її де́мона вигнав. 27 А Він їй сказав: „Дай, щоб перше наїлися діти, — не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щеня́там!“ 28 А вона Йому в відповідь каже: „Так, Господи! Але навіть щеня́та їдять під столом від дитячих кришо́к“. 29 І Він їй сказав: „За слово оце йди собі, — де́мон вийшов із твоєї дочки́!“ 30 А коли вона в дім свій верну́лась, то знайшла, що дочка́ на постелі лежала, а демон вийшов із неї.

Уздоровлення глухонімого

31 І вийшов Він знов із країв ти́рських і сидо́нських, і́ подався шляхом на Сидо́н над море Галілейське, через око́лиці Десятимі́стя. 32 І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав. 33 І взяв Він його від наро́ду само́го, і вклав пальці Свої йому в ву́ха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика́. 34 І, на небо спогля́нувши, Він зідхнув і промовив до нього: „Еффата́“ ^{▼▼έφφατά — відкрийся, це по-аремейсько-галілейському, бо цією живою мовою говорив Ісус Христос.} ; цебто: „Відкрийся!“ 35 І відкрилися ву́ха йому, і путо його язика розв'яза́лось негайно, — і він став говорити вира́зно! 36 А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповіда́ли. Та що більше наказував їм, то ще більш розголо́шували. 37 І ду́же всі дивувалися та говорили: „Він добре все робить: глухим дає чути, а німим — говорити!“