Job 14 | UkrOgienko | STEP | Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:

‏ Job 14

Люди́на повна печалі та безнадії

1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями: 2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається. 3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́! 4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один! 5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, — 6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит. 7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине; 8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень, 9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць! 10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є? 11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне, 12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого. 13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! 14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене! 15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би, 16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, — 17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня. 18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́, 19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш. 20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́. 21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає. 22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.